Генеральна репетиція перед кубковим фіналом

Переконаний – не буде жодним перебільшенням, якщо сказати, що календарний поєдинок чемпіонату в Першій лізі між «Дніпром -1» та нашим «Інгульцем» став справжньою окрасою першості, а якість футболу, продемонстрована обома командами, задовольнила б найвибагливіші смаки поціновувачів цієї гри навіть у порівнянні з більшістю матчів Української Прем’єр-ліги.

Напевне, якби хтось перед початком звітного поєдинку зумів спрогнозувати остаточний нічийний результат «Інгульця» з беззаперечним лідером першості, без п’яти хвилин – уже командою найвищого вітчизняного дивізіону, та ще й у виїзній грі на її полі – то цей прогноз не лише б кожного з нас задовольнив, ми б узагалі вважали такий виступ успішним. Однак, виходячи з того розвитку подій, який розгорнувся минулої неділі на «Дніпро-Арені», бойова нічия, з рахунком 3: 3, скоріше, засмутила багатьох прихильників нашої команди. Засмутила навіть не стільки через втрачену перемогу (адже по ходу гри наші хлопці двічі вели з розривом у два м’ячі – 0:2 та 1:3), а через те, що нічийний рахунок був явно не по грі. Упродовж майже усього поєдинку «Інгулець» виглядав цікавіше, переконливіше, креативніше, тож якби привіз з Дніпра 3 очки – це було б цілком заслуженим і справедливим результатом. Але везіння цього дня було на боці господарів, тож, не створивши, практично, нічого особливо конструктивного біля воріт «Інгульця» , вони все ж вирвали для себе нічийний результат, скориставшись прикрими і нелогічними помилками нашої команди в обороні та, вже вкотре, – втратою концентрації на останніх хвилинах. І все ж основний і головний висновок, який приходить на думку після звітного поєдинку, як, власне, і після усіх цьогорічних кубкових поєдинків – у Петровому з’явилася справді цікава, самобутня команда, яка прогресує від гри до гри, а отже чимало яскравих і видовищних матчів за її участі ми ще матимемо нагоду побачити на власні очі.

А тепер ближче до самої гри. Напевне, головною несподіванкою для господарів, яких як футбольні фахівці, так і власні уболівальники вважали беззаперечними фаворитами поєдинку, стало те, що «Інгулець» не став грати від оборони, притискаючись до власних воріт, як це роблять, практично, майже всі гості «Дніпро-Арени», а почав діяти розкуто, сміливо, уже десь до десятої хвилини поєдинку відчутно означивши свою ігрову і територіальну перевагу. Вже в цій першій десятихвилинці наша команда могла вийти вперед, коли після потужного удару зі штрафного Ілля Коваленко влучив у поперечину дніпровських воріт. Та й загалом увесь перший тайм гра проходила під диктовку «Інгульця», який відіграв першим номером, начебто саме наша команда, а не дніпряни, була господарем на «Дніпро-Арені». Тож забитий на 26-й хвилині м’яч Ніки Січінави виглядав цілком логічним наслідком такої переваги. Гол цей, до речі, виявився дуже видовищним і за рівнем виконання: в швидкому прориві на контратаці Січінава в два дотики обігрався з Мішуренком, подолавши таким чином захисний редут з трьох гравців лінії оборони «Дніпра -1», після чого Ніка на замахові уклав на газон свого персонального опікуна і точно пробив у дальній від голкіпера кут воріт. Здавалося б, що цей пропущений м’яч має трохи підстьобнути дніпрян, змусити їх діяти більш активно і агресивно. Однак, «Інгулець» продовжував володіти ініціативою, дніпряни ж лише час від часу намагалися створювати щось схоже на контратакувальні дії, але жодної особливо небезпечної атаки на ворота Ситнікова ми в першому таймі так і не дочекалися. Певну тривогу за підсумками тайму викликала хіба що вимушена заміна через травму майже на самому початку нашого правого захисника Дениса Балана, але вже невдовзі ця тривога дещо стихла, адже вийшовши на заміну своєму партнерові новачок «Інгульця» Михайло Писко гри не зіпсував, так само надійно і ефективно діючи на зазначеній позиції, а на початку другої половини гри взагалі став героєм матчу, відзначившись точним і несподіваним як для воротаря, так і для захисників «Дніпра - 1» ударом під саму стійку воріт. Рахунок 0:2 змусив затихнути в німому оціпенінні трибуни «Дніпро-Арени», натомість викликавши шквал радісних емоцій у наших уболівальників. Проте, як з’ясувалося, другий тайм видався особливо багатим на голи, і на жаль для нас, комфортний розрив у два м’ячі протримався зовсім недовго: вже за дві хвилини, скориставшись деякою розгубленістю наших захисників під час завершення флангової атаки, дніпряни відквитали один м’яч: після відскоку від поперечини воріт найспритнішим на добиванні виявився гравець господарів Чічіков, якому ніхто не завадив спрямувати спортивний снаряд в сітку воріт нашої команди. Проте «Інгулець» ця локальна невдача ніскільки не засмутила, а навпаки – начебто додала ще більше впевненості в діях і вигадливості в атаці.

І вже за сім хвилин «Інгулець» знову поновив гандикап у два м’ячі, причому «двієчка» у виконанні Сули і Мішуренка на завершальному етапі виявилася напрочуд видовищною і майстерною. Найвищої оцінки в даному епізоді заслуговують дії обох гравців – як Мішуренка, який уміло розпорядився отриманою передачею, так ще й більшою мірою Сули, який виконав цю передачу з гросмейстерською точністю, перекинувши двох захисників господарів так званим «черпачком». Здавалося, що за рахунку1:3 доля матчу вже вирішена, тим більше, що «Інгулець» продовжував домінувати на полі. Але, напевне, крім усього іншого, за те ми й любимо футбол, що він нерідко дарує своїм прихильникам доволі нелогічні, несподівані результати. Звичайно, можна вважати, що десь нам, як і в попередній зустрічі з цим суперником в першому колі, не вистачало концентрації саме наприкінці поєдинку. Але якщо бути відвертим – нам не вистачило елементарного везіння. Адже в кожному з двох забитих наприкінці гри м’ячів ми не побачили в атакувальних діях дніпрян якоїсь очевидної чемпіонської переваги. Просто фортуна цього дня була на боці господарів поля, й прикрі і зовсім необов’язкові помилки в захисті не дозволили нашій команді утримати переможний результат. Скажімо, простріл Сніжка, який вийшов на заміну, не виглядав зовсім таким уже небезпечним – в кожній грі таких буває не один десяток. Однак, намагаючись його ліквідувати, Максим Ковальов несподівано зрізав м’яч у штангу власних воріт, а на добиванні знову першим опинився гравець «Дніпра - 1». Сталося це на 85-й хвилині. Зрівняли ж рахунок дніпряни вже у компенсований до основного час, цього разу через помилку нашого голкіпера, який покинув рамку воріт, очевидно намагаючись зіграти на перехопленні навісного прострілу, але потім чомусь завагався і вже й на перехоплення не встиг, і в рамку повернутися також. Удар Яворського не був ні акцентованим, ні особливо прицільним – м’яч просто десь від потилиці відлетів у напрямку воріт «Інгульця», приземлившись парашутом за спиною Ситнікова, а часу, щоб виправити цю помилку, наші хлопці вже не мали.

Тож висновок по звітному поєдинку наступний: в актив лідера чемпіонату, укомплектованого, до речі, вже на рівні команд Прем’єр-ліги, в даному матчі можна занести хіба що справді бойовий характер, готовність битися до кінця. Що ж стосується власне самого рівня гри, індивідуальної майстерності футболістів, а особливо – злагодженої командної взаємодії – то «Інгулець» ні в чому не поступався, а в чомусь і переважав беззаперечного лідера першолігової першості.

Отож, маємо всі підстави пишатися своєю командою, яка в черговий раз довела, що звитяжні перемоги над прем’єр-ліговими «Маріуполем», «Карпатами», «Зорею» - не були випадковими – ми справді маємо чудову самобутню команду, якій до снаги вирішувати найсильніші і найсміливіші завдання. За що, звичайно, маємо подякувати і нашим футболістам, і чудовому тренерському штабу на чолі зі справжнім футбольним інтелектуалом Сергієм Лавриненком, і, безперечно,- президенту нашого клубу Олександру Поворознюку, який, до речі, вперше у вітчизняній історії зумів створити потужний футбольний клуб у невеличкому провінційному райцентрі та привести його майже впритул до рівня грандів української футбольної еліти.

Вже сьогодні, в день виходу цього номера з друку, на домашньому стадіоні на нас чекає ще одне цікаве футбольне випробування – поєдинок 28- го туру, в якому «Інгулець» прийматиме столичний «Оболонь-Бровар». За великим рахунком, ця гра якраз і стане останньою репетицією перед найголовнішим поки що поєдинком в історії нашої команди – фінальною грою на Кубок України з футболу, де нашим опонентом, як відомо, став грізний і легендарний «Шахтар». Відбудеться ця воістину історична подія вже за п’ять днів, і, наскільки відомо, чималий десант підтримки нашої команди зареєструвався для виїзду до Запоріжжя, де й проходитиме фінал. Тож, незважаючи на беззаперечний авторитет і статус фаворитів поєдинку саме в особі наших суперників – побажаємо «Інгульцеві» удачі, і найголовніше – яскравої видовищної гри, не озираючись на кінцевий результат. Зрештою, свій подвиг наші хлопці вже здійснили, за що ми їм безмежно вдячні, тож тепер просто побажаємо їм самим отримати задоволення від гри з визнаними «зірками» світового футболу та продемонструвати власні уміння, майстерність і гордий козацький дух, візуальним втіленням якого є емблема нашого клубу. Тож удачі «Інгульцеві» і удачі усім нам.

Володимир Кіфенко.