Денис Балан: Це найголовніший матч, який тільки був у мене в житті
25-річний одесит Денис Балан за Інгулець грає з осені 2017 року. Встиг із командою освоїтися у Першій лізі, із грози авторитетів перетворитися в претендентів на УПЛ, а також дійти до фіналу Кубка України, де 15 травня його команда зіграє проти Шахтаря.
Але в позаминулому турі він був замінений уже на 13 хвилині й після того не грав, тож про неймовірні поєдинки з СК Дніпро-1 та Оболонню-Бровар, а також очікування від історичного кубкового фіналу ми почали говорити вже після очевидного питання про здоров’я нашого співрозмовника.
«Від дніпровської травми відновлююся й дуже хочу зіграти в фіналі»
– Денисе, ну, передовсім, як ваші справи й чи встигаєте відновитися до фіналу?
– Дякую, все добре. Відновлююся, вже працюю в загальній групі. Безперечно, сподіваюся зіграти в цьому історичному матчі. Ми знаємо, що Інгулець – перша команда з нижчих ліг, яка вийшла у фінал Кубка України. Зіграти в такому матчі – честь для будь-якого гравця, ясно, що я дуже хотів би вийти проти Шахтаря. Але це будуть вирішувати тільки тренери й лікарі, я, зі своєї сторони, можу тільки наполегливо працювати над відновленням.
– А що, власне, сталося в самому початку матчу проти лідера? Ви йшли на удар, але схопилися за ногу, а потім – несподівана рання заміна…
– Так вийшло, що отримав пошкодження задньої поверхні стегна. Надзвичайно вдячний лікарям – як нашої команди, так і СК Дніпро-1, які теж надали мені меддопомогу. Їхній лікар, Микола Ліневич, людина з великим досвідом, допоміг мені. Довелося кілька днів відновлюватися, потім працювати за індивідуальним графіком. Але команда у нас укомплектована грамотно, тому самі бачите – мене й інших травмованих хлопців старалися замінити наші одноклубники. А ми підтримували команду вже з-за меж поля.
– До речі, мали змогу передивитися залишок матчу проти СК Дніпро-1?
– Так, уже після того, як лікарі надали мені допомогу, додивлявся гру з лави запасних.
– Враження?
– Ох, дуже важко! Краще б бути на полі! Голос, думаю, ми всі зірвали… Радий, що команда у нас така вольова – ці матчі з дніпрянами та оболонцями прикрасили чемпіонат. Я точно знаю, що багато людей, які ніколи не дивилися нічого нижче УПЛ, ці ігри бачили й спеціально шукали можливість їх переглянути. Думаю, такі поєдинки – це найкраща реклама Першої ліги. Хай і фінал Кубка України буде таким же видовищним.
«В Першій лізі група лідерів – рівня УПЛ»
– Як і вихід у фінал Кубка України її представника…
– Само собою. Ми, до речі, на кубок завжди серйозно налаштовуємося. Для нас свято – привезти на Кіровоградщину клуб із УПЛ. А ще й переграти… Ну, самі розумієте.
– Хто із суперників сподобався найбільше?
– Ви знаєте, нам по жеребу траплялися всі лише вищолігівці в пізніх стадіях. Я дуже радий, що зміг відіграти «від дзвінка до дзвінка» матчі проти Карпат та Зорі – включно з екстра-таймами. Із луганцями відзначився гольовою. Бувало, сам виходив на оперативний простір. Мені здається, чим сильніший суперник – тим цікавіше грати. Тим більше футболу. Тому мене радує, що цього сезону в Першій лізі у нас настільки рівна група лідерів. Фактично, 7-8 команд – це суперники рівня УПЛ. Кожного туру в Першій лізі матчі рівня Прем’єр-Ліги. Тому й тримаємося весь час у тонусі.
– Конкуренція цьому сприяє чи все-таки хотілося б не переживати за місце в основі?
– Ні, справді допомагає. Ти весь час маєш працювати, щоб доводити право бути в стартовому складі. Плюс, наш президент нас постійно мотивує, вимагає тільки найкращих результатів. Плюс, тренерський штаб проводить ротації. Так виходить, що ніхто не розслабляється і не «бронзовіє».
«Одного разу отримав травму на перегляді, ще до підписання контракту»
– Який він, Олександр Поворознюк?
– Самі бачите – емоційний, він постійно з нами, живе футболом.
– В Інгулець ви приходили після УПЛ. Не сумнівалися?
– Абсолютно ні. Справа в тому, що я ж грав на юнацькому рівні за Динамо та Дніпро, але після того встиг побувати в нижчих лігах. Я опустився з небес на землю. У Реал Фармі з нами грав особисто граючий президент Микола Лиховидов – я дивився на нього й думав: «Людина у 50 років бігає, «ригає» на полі разом із нами, молодими – ось так треба любити футбол». Я дуже вдячний нашому одеському тренеру Зубкову – завдяки його підтримці, я пережив складний період і відштовхнувся від дна. Далі пішов тільки вгору. Тому завжди тепер стежу за друзями з Реал Фарми й переживаю за цю команду.
– Із неї ви перейшли в Черкаський Дніпро, з яким здобули срібні медалі Першої ліги…
– …А починалося, знаєте, як? У другому контрольному матчі за них я, будучи без контракту, отримав травму. Дограв на зубах – надірвався м’яз на ключиці, це ж перегляд, хотів себе показати. Потім сиджу, думаю: «Блін, як тепер? Я ж без контракту, випав із гри, буду сам собі десь лікуватися…» Але Ігор Столовицький повірив у мене, підписав мене. Я у складі дніпрян відіграв дуже непогані два сезони. Із вдячністю його згадую.
– Ви були «під УПЛ» у Динамо та Дніпрі, але, дебютувавши там із Чорноморцем, провели лише три матчі…
– Мінялися тренери – при Бабичі я грав, а от коли прийшов новий головний тренер – навіть не встиг з ним попрацювати, як сказали, що вже є нові гравці на мою позицію. До речі, розкажу секрет – мене ще тоді Сергій Лавриненко кликав у Інгулець. Я змушений був відмовитися спершу, пояснив: це ж Прем’єр-Ліга, та ще й рідне місто… На жаль, так вийшло, що Чорноморець «лихоманило». Я не мав там багато ігрової практики. Тож, коли попрощався з цією командою, був дуже радий, що Лавриненко мене забрав у Інгулець.
«Ісмаїлі – європейський топ, а раніше я грав проти Діня…»
– Що команда із Першої ліги, не турбувало? Та ще й новачок, та ще й із невеликого селища…
– Це новий проект, але коли дивишся на клубну базу, стадіон, то розумієш, що серйозний. Для мене це було найголовніше. До того ж, це не секрет, перед нами ставиться завдання – дорости до УПЛ. Хай цього сезону ми відстали від лідерів, але кубковий виступ підтверджує, що рухаємося у правильному напрямку.
– Чого очікуєте від матчу проти Шахтаря?
– Ну, самі розумієте – для всіх нас це матч всього життя. Ясно, хочу вийти на поле й зіграти. Сподіваюся, тренери довірять. Чим будемо їх дивувати? Всі секрети побачите в грі. Ми розуміємо, що це чемпіон і чинний володар трофею. Але на поле не виходять, достроково програвши…
– Якщо ви зіграєте, вашим опонентом, найімовірніше, буде Ісмаїлі. Як ви, як фланговий захисник, оціните свого візаві?
– Ісмаїлі – безумовно найкращий лівий захисник УПЛ і, вважаю, один із найкращих у всій Європі зараз. Це підтверджує й Ліга чемпіонів. У нього можна повчитися, як ефективно діяти на фланзі – з постійними гострими підключеннями й без шкоди для захисної роботи.
– Це буде найсильніший суперник, проти якого ви виходили?
– Один із – це точно. Хто найбільше запам’ятався? Коли я грав за юнацьку збірну України, ми відразу кілька матчів зіграли проти Франції. Там моїм опонентом був Люка Дінь. Ох, от він якраз нам усім «хребти покрутив»! Я не здивувався, коли пізніше його в Барселоні побачив!
– Фінал прийме Запоріжжя. Ваші асоціації?
– «Славутич-Арена» – хороший стадіон. Добре, що фінали проводять на таких аренах. Будемо грати за Петрове, за Кіровоградщину. Ми сподіваємося, що наші фани зможуть приїхати й ми будемо їх чути. Це дуже важливо. А далі – покаже гра.
– Який настрій перед найголовнішим матчем року?
– Бойовий. Ви знаєте – футбол це така штука, ніхто не знає, що буде завтра. Ось і в мене підходить до закінчення контракт із Інгульцем, будемо з клубом працювати над продовженням…
Але я ні про що зараз не думаю, крім як про фінал кубка. Це найголовніший матч, який тільки був у мене в житті та в історії клубу Інгулець. Зрозуміло, ми всі мріємо про єврокубки, про матчі проти закордонних грандів. Але ось тут буде матч, у якому кожен з нас має показати все, що вміє…
Джерело: СпортАрена
